Постукай по дереву

Сон це

Пропадають, як марево, тисяча снів,
Виринають, як марево, тисяча снів.
І пливу серед них як посеред болота.

Загубились у хащах забутих лісів,
Де луна золотавий розгублений спів.
Спів спокійних орлиць у глибокому гроті.


Залишаються звичні картини. А незвичне іде в небуття. Бо коли все живе, то тоді ворог гине, а коли все живе, то нема вороття.
Якщо тихо натішитись грою вітрів, то не можна зітхати над спокоєм поля. Я впускаю думки в глибину своїх слів. Своїх снів. Усередину. Нащо - не знаю.

Подих світла втішає розбещену душу. Я сьогодні як сонце, а завтра - як сміх. Я залишусь назавжди розораним полем. Або може вже зораним полем життя.

Я сидже серед степу. Киваю на небо. Воно добре і ніжне, як смак поцілунку. Тихі ангели тчуть десь мереживо звуку. Я їх слухаю. Пробую. Тихий-бо звук.

Усміхнись. Приголуб. Усміхни своє серце. Я читаю думки твоїх радісних зір. Полюби усе, це - твоя воля не вмерти. Вона вічна, як сон. Вона вічна, як ти.

Ніч на 8.01.2008. Після Різдва Господнього