Постукай по дереву

Я йду до Тебе, Господи

Плаваю. Як вічне море, що хвилюється через наступний шторм. Сутінки нахиляються і закривають очі теплим покривалом. Якщо вічність буде линути музика, то це вона. Скрипка як смуга життя. Її звук розписує криві на полотні подиху. Дихання очищується під невидимі кришталеві сльози.

Залишись у мені.

Очищення. Моя душа поринає у невимовну безодню танцю з вітром – моїм вічним другом. Блаженне витання у світлі цих звуків – моя сила. Я бачу її. Усвідомлюю всю міць божественного дихання. Щось розказує мені, що треба йти далі, попливти далі в море, відчути силу бурі та отримати сонячне тепло після неї.

Дозволь мені сміятись разом з Тобою.

Розростаюсь, як повітряна кулька, але я – ніжний на дотик. Моя основа – світло-жовтого кольору. Протуберанці розходяться далеко, розростаються і жадібно з’їдають сірий хаос. Моя любов говорить про росяні світанки і шелестіння листя бузку. Про чисте післягрозове повітря і усмішку мого Сонця. Моя любов співає. І на її віях танцюють крапельки сліз, вона ж не може всього пояснити...

Я йду до Тебе, Господи.


Ніч на 8 лютого 2008 року.