Постукай по дереву

Розплющити очі

Цікаво... От сидиш весь день на роботі, серед тих компів і людей, шо теж сидять за компами, і затхле повітря настільки в’їдається у всі клітини твоєї шкіри, що здається - не може бути чогось кращого.

Коридори, люди, коридори, люди, папери, папери, папери. Слова, що постійно повторюються. І хоча ти бачиш всю неспівставність, неможливо щось змінити, бо ти – всього-лиш бюрократична миша. Стіни звужуються, а стеля опускається, хоча є дуже високо. Шиби зачинені ще в грудні, і невідомо, коли треба відчиняти – а як знову морози?

І тоді млявий вигляд – це все, що тобі лишається. Усмішка може бути, але терпке повітря забирає всі нормальні відчуття.

Аж поки не відчиняються двері. І очі автоматично розплющуються так, немовби ніколи не були настільки великими. І всюди небо, небо, небо... І повітря, можливо, загазоване і забруднене, але не кімнатне. І вітер холодно б’є в обличчя.

Попереду – ще багато часу до ночі. Життя тільки починається, і тоді усмішка на обличчі оживає, бо скоро весна, вже в очах стоїть зелень дерев.

Варто лише вдихнути на повні груди і усміхнутися майбутній свіжості.

JeyArt