Постукай по дереву

така пісня... ше би почути...

2009-06-08T11:03:03Z

Прости ж мене, господи
Слова: Едуард Драч
Музика:Едуард Драч

Прости ж мене, господи,
За рідную мову,
Що її забув я колись
Поза іншим словом.

Плачу я, бо, о наш боже,
Як тая дитина
З міст у села старцювати |(2)
Пішла сиротина. |

Пішла, рідна, та й до степу,
Щоб не чуть, не зріти
Як цурались її діти,
Її рідні діти.

Сестру рідну, тітку їхню
Як матір шанують,
А нею найріднішою, |(2)
Матір'ю, - гидують. |

Піди, мати степовая,
По селах побідкай,
А ми поки під'їмося
В заможної тітки.

Тітка владою частує -
У хороми водить,
А що з тебе, степової, - |(2)
Одні пісні родять. |

Протри же їм, господи,
Дурні оченята,
Запитай: - хіба багатсвом
Красна рідна мати?

Невже ж пам'ять треба стерти,
Щоб жить легше було?
Невже мати мусить вмерти, |(2)
Щоб ми схаменулись? |

отак. мене треба боятися. ггггг

2009-05-30T12:43:17Z

Вы мыслитель

Вы много думаете и не редкость для вас это уход в собственные мысли настолько глубоко, что можете забыть о том, кто вы есть на самом деле. Ваш интеллект превышает нормы. Вам тяжело найти собеседника, но вы легко можете найти друга. Вы не очень любите лишние движения, за что вас многие считают лентяем. Вы любите рассуждать и учить, но сами вы не очень-то готовы действовать. Любите вкусно поесть удобно на мягком полежать да поразглагольствовать. Романтика в вас присутствует, как и жалость, но все это лишь небольшие дополнения к вам как к личности с незаурядным мышлением. Поэтому, если такой человек, как вы решит убить, то правоохранительные органы вас никогда не заподозрят, да и улик вы не оставите вовсе. По этому ваше лучшее оружие это - Steyr AUG, автомат (штурмовая винтовка), калибр 5.56 NATO, Австрия

Пройти тест

Перетвори мене на леопарда

2009-05-27T22:14:44Z

Перетвори мене на леопарда:
Я кігтями розчищу павутиння,
Якщо десь з’явиться перед тобою.
Я розжену далеко диких звірів.
На листя винесу легеньке…
Перетвори мене на леопарда.

Або зроби із мене ти колібрі:
Я віднесу тебе у рай фіалок,
Там дам тобі нектару скуштувати.
Від сонця крила я поставлю,
І зачарую співом своїх друзів…
Так-так, зроби із мене ти колібрі.

Та ти зробила з мене вже людину.
І на шляху не буде павутиння,
А дикі звірі б’ють тобі поклони.
Співаєш дзвінко над землею,
Твій поцілунок – солодко-нектарний.
Бо ти є ангел з літніми очима.

28.05.2009

Етюд

2009-05-27T10:36:22Z

Йому 20. Ні, 40.
Перон. А він стоїть і дивиться вдалину. Його світло-русе волосся похитується від легкого вітру – на перонах протяги. Пальто щільно застібнуте, а на шиї зав'язаний шалик. За спиною шумлять цигани. Вони чекають на свій потяг. Цікаво, куди цигани їдуть?
І гул голосів. Підошви ковзають по бруківці, а диспетчерка оголошує нове призначення. Приїзд-від'їзд. Голос думає про чоловіка в майці. В ліжку. Його похропування і мимовільний порух носом. В диспетчерській мрія літає по кімнаті.
Йому 40. Ні, 30. Вдалині літають чайки, проте він їх не бачить. Лише засунув руки у кишені, бо стає холодно. Заплющує очі. На сусідній колії проходить собача. Мале – сіро-буре. Хвостик розганяє завислий у повітрі пил. Песик нюхає ногу маленького хлопчика, що сидить на лавці. Після почутого звідкись вигуку щеня біжить до розчинених дверей у стіні перону.
Йому 30. Ні, 50. Він потирає чоло рукою і зітхає. Диспетчерка оголошує нове прибуття потяга. Знадвору вилітає жовто-зелений листок клена. Мабуть, осінь. Можливо, вже жовтень. Видно перший вагон.
Йому 50. Ні, 20. Він усміхається.

26.05.2009

Смерть письменника

2009-05-21T22:37:52Z

Щойно прочитав на сайті Форуму видавців, що помер Назар Гончар.
Дивно, невже черга смертей письменників продовжується? Сумно і гірко.
Десь, здається, на курсі 2-му я був на одному літвечорі, де брав участь. Там сидів також Назар Гончар. Не знаю, мабуть, він не запам'ятав, хто я такий, але при кожній наступній зустрічі на вулицях Львова - мимовільній - він вітався зі мною. І завжди від нього віяв мистецький дух доброго Львова.
Декілька днів тому я бачив його біля Музею Ідей. Він чимось був заклопотаний.
Такі новини б'ють по голові.

Царство йому Небесне.

нарешті хоч шось!

2009-05-20T21:56:33Z

оле-олеолеоле шахтар - чемпіон!!!

ГАГАГАГАГАГАГА!!!!!

soldatyk @ 2009-05-20T01:32:00

2009-05-19T22:32:37Z

а е взагалі. де ти будеш??? отак москалі розважаються...

мати і політ

2009-05-19T22:25:59Z

дивіться обов'язково!

soldatyk @ 2009-05-19T23:29:00

2009-05-19T20:33:56Z

Коли зачинилися двері, почувся тихий голос:
— Станьте в шеренгу.
Спочатку почали ставати, вибираючи за зростом, потім – по віку.
— Станьте, як стоїте. Отак… Ну, що з вами говорити… О-ой. Хто ви? А, пишете… Ну давайте, по черзі. Іван. Та-ак, Іван. Ну ти ніби нармальний пацанчік, але шота не то. Ну як, «що саме»? Камедія в тебе не нормальна. Такі щас не канають. Треба більше тартів, ударів по голові, піджопників. Чого у тебе той, як його, староста, ніяку тьолку не завалив в сараї? Що відвертаєшся? Треба говорити па суті. Ти прям як для дітей Лєніна писав. Так не можна. Поняв? Йди вчися.
Далі. Коля. Слухай, Калян, непогано. Тіпа готіка, це нормально. Може, попробуєш у верлібрі? Шось таке:

Чорт у мішку рахує до шестиста шістдесяти шести
А потім летить
Тримає дармоїда
На плечах
Стольний град
І туфля, та проклата туфля
Або дві
Додому знову рахує до тисячі одного
Звільнення
Дармоїд кує
Куй йому.

І далі так же. А, ну да, ти ж по-російськи. Ну, я в тебе вірю, щось придумаєш. Йди, трохи піднатужся.
Гм… Так. Хто ти, а, Павло? Пашка. Виглядає поезія, канєшно, нормально. Але що це за соплі? Шо за «я романтик»? Яка «липа»? Зараз треба траву. Що, трава, кажеш, хитається, а не шелестить? Трава, Пашка, не тільки шелестить, а співає, танцює, і в баньку водить… А от про Інну – нармально. Можна і лямур де труа, і наручники, трохи полупитись, ну ти мене розумієш. Чо ти окуляри протираєш, чо червоний? А що думав, зараз десятилітні діти знаєш що роблять, о-го! Малой, краще йти шось зваргань, я тобі потім про Машку нашу розкажу. В неї такі-во! Йди, йди, і ще Макса захопи, ви з ним тіпа разом… Чекай, його якраз до Інки і впиши! І ше отих візьми – йдіть з ним – візьми он Леську, Ольку, Лєнку – вона правда з Олегом. А ти як, красавіца? Марко? Валчьонак? Ти чьо, та шо з Монро? Нє? Ну добре, а то я думаю, я теж поголубів. Бо ти красава. Але мутиш шось, пишеш. Нашо то тобі? Всьо, ідіть. І не забудьте потім записати – буде класна поезія.
Так. Вас багато, але цікавить мене Тарас. Тарік, чьо за пургу ти гоніш? І ноздрі не роздувай, бо вуса відваляться. Тобі скільки зараз, сорок шість? Ага, ну ясно, чьо ти поезію таку пишеш. Всякі бойні нецікаві, про молодість серед телят. Сумно. Хоча депресняк щас в моді, можна і побавиться. Ти ше той, малюєш, да? Нє, треба інше. Ну я тобі ше покажу. Йти, а то ти мене лякаєш.
Так, решта. Графомани зібралися на мою голову. Антонич, ти не жид? Нє? А жаль. Бо ваще поезії не розумієш. Одні соплі і природа, блін. Піпл такого не хаває. От ти, на комуніста схожий, а, Вася. Прізвище як в Пєті просто. Там, де про цвинтар – треба сильніше.
Всьо. Решта – завтра. Пішли звідси. Машка, де ти? Де список на завтра? Ото в тебе так список!…

19.05.2009

Постукай по дереву.

2009-05-13T11:03:17Z

Ну що ж. Нарешті всівся написати про проходження виставки та презентації.
Було дуже кльово. Повно людей, повно журналістів, аж страх бере.
Заходьте ще: виставка ж до 19 травня! Час спливає!

П.С. Хто хоче отримати "Постукай по дереву" - маякніть. Вітається бартер творчими виробами (книжками, фотками, картинками, і ше всякими прибамбасами).

Фотки з презентації: К і К - мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, бл!", Контури і кольори.

Серце. (Під Цей Час)

2009-04-03T20:52:28Z

Ти чекаєш надворі стомлено.
Очі дивляться, очі споминів.
Біль ще в мозок проходить списами,
Розгортає душевні стогони.

Очі плачуть, кричать, бо... зломлені.
Ти в них серце відняв дароване.
І залишив їм, закатованим
Тільки подих Свій замордований.

Очі дивляться, поневолені,
І вбивають у тебе стогони.
Ти любов віддав загартовану.
Їхнє серце віддав короноване.

3.04.2009

Поезія друзів

2009-04-02T13:17:12Z

Знайшов вірш Володимира Бєглова. По-моєму, супер:

дев'ять

бути слабким, найслабшим і знати,
що жити і вірити треба не силою,
з перших акордів своїх впізнавати,
бути смішною і дуже красивою
часткою меншості, що більша від більшості,
і непокоїтись тільки про праведне,
кожен вівтар стопрадавньої іншості
охороняти, не вірячи в правила,
любити тендітність абсурдного твердження,
перепочинок шукати, знов творячи,
не вірити в те, що бувають завершення,
і знати, що жити - це гарно і боляче .

є гарна поезія в Україні!

2009-04-02T13:02:13Z

Недавно, підбираючи форму для своєї книжки, я купив як зразок (і для читання) "Дещо щоденне" Маріанни Кіяновської.
Скажу так: це - література. Сила.
Пробирає. Вчить.)

P.S. Якщо би я так писав - було би класно. Може, я так підсвідомо до того йду через картинку? (див. попередній пост) :)).

Сайт. Всяка інформація. Вся творчість. Моє.

2009-02-24T23:00:24Z

Прошу:

soldatyk @ 2009-02-21T23:30:00

2009-02-21T21:51:41Z

Ура Ура.

Повідомляю, що наш пес знайшовся!
Через місяць, не без допомоги добрих людей.

:)

Друге за сьогодні

2009-02-11T21:53:29Z

Не розганяйся,
Ти лише на мить прилинув.
Твої думки — це крихта попелу
В безодні згарища вселенського масштабу.

Й життя твоє — хвилинне,
Ось шостий же десяток
Секунд.
Не хочеш розтягнути їх?
Щоб встигнути напитись
Пристрастями Світла.
Щоб не світитись відблисками ліхтарів,
А щоб світити золотом очей?

Не розганяйся.
Швидше розженешся і пропадеш.
Вдихни глибоко… Й зупинись.
На мить.

11.02.2009

Перше за сьогодні

2009-02-11T21:50:44Z

Постукай по дереву.
Кажуть, допоможе.

Хвилі вібрацій донесуться до живих дерев-істот, і ті у відповідь попросять про мир для тебе. Якщо вірити Дону Хуану, то вони – найближчі до людей істоти, які, щоправда, нас не люблять. Бо ми… самі знаємо, які.
Можна так само при достроковому поверненні додому подивитися в дзеркало, і тоді позитивний імпульс відіб’ється від скла і повернеться в очі, звідки – в мозок. Задоволення буде приходити наступні три хвилини. Потім забудеться.
Якщо перебіжить дорогу чорна кішка… не знаю, що робити. Напевно, треба встигнути перебігти перед нею з порожнім відром. Негативні імпульси самознищаться.

Постукай по дереву. Живому. А краще – обійми. Тоді воно дійсно усміхнеться. Тільки при тому намагайся не дуже витоптувати траву, не розкидати недопалки, не матюкати людей, не харкати на вулицях, не показувати небу фак.

Що, кажеш, такий світ, такі «всі»? Ну тоді йди в шов-бізнес, якщо маєш 90-60-90 (у жіночому випадку), одну звивину. Зрештою, можеш піти переспати з -...99 жінками/чоловіками, потім ходити разом зі «всіма» в гей-парадах і кричати про права. Або тупо записатись в якусь партію дебілів (зараз багато таких, де одні набори букв), тоді будеш не кричати про права, а їх качати…
І потім можна буде казати: «А што такоє? Ета майо права! Пашол ти нах.й!». І до смерти не усвідомиш, що слова були сказані до батька.

Зрештою, ми всі вільні. Ти теж… Тоді йди і роби, що хочеш. Можеш навіть не думати про себе і дітей, дітей своїх дітей. Йди і кричи про права. Обов’язків ні в кого вже нема.

Тільки, на всяк випадок, постукай по дереву.
Кажуть, допоможе…

11.02.2009

Вірш

2009-02-05T16:01:09Z

Я стою, наче привид в безодні віків.
Я стою. Вітер тихо лоскоче порепані губи.
Я над прірвою дивлюся марево снів.
Серед війська мого своє слово, як зброю, загублю.

Тихий спів долинає з обителі мрій.
Ангелята кружляють у вирі щасливих мелодій.
Знову хвилі вступають в божествений бій.
Вітер звуки вкидає у море рапсодій.

2007-2009рр.

Небесні вулкани

2009-01-30T10:47:21Z

Нас було дешево продано
За шмат дорогого золота.
Розібрано, розколено,
Розбито важким молотом.

Десь тихо лунають постріли,
Розривають повітря зорями.
Люди чай попивають стомлено.
Люди чай попивають. Зломані.

Якось дивно думки приходять -
Вулканами небесними.
І випльовують лаву нескорену
З іскрами нечесними.

За вікном майорять вогники -
Заспокоюють хурделицю.
Під грудьми лиш серце розтискує...
Дух червоним рядном стелиться...

Якось дивно думки приходять -
Небесними вулканами.
Чи хтось до нас в душі заходить,
Чи камінням сухим станемо?..

- - -

За вогнями - вогні,
За слідами - сліди.
І не видно кінця,
І не видно початку.

Свіжий смак навесні
Лиш покаже, куди
Нам послати гінців,
Нам покласти печатку.

Хтось відкриє ввісні
Свіжий запах весни.
Побіжить у ліси,
За імлисті тумани.

І відчує там звук,
Дотик маминих рук,
І тремтіння роси,
Що іде в океани.

30.01.2009

ОГОЛОШЕННЯ

2009-01-19T20:40:34Z

Увага!
Велике прохання до жителів м.Львова!

В районі вул. Стуса-вул. Зелена (стадіон "Україна", на вул. Кримській) 18 січня 2009 року пропав собака - німецький вівчур (окрас стандартний, чорно-коричневий), 8 місяців (майже дорослого вигляду). Відкликується на кличку Кайзер. Прикмети: ошийник коричневий, через чорні смуги біля очей очі вигядають розкосими, на язику декілька чорних плям.

Велике прохання: всіх, хто бачив або побачить схожого пса, дзвонити за тел. 8-093-729-38-48. Максим.

Не оминайте, будь-ласка, цього оголошення. Бо шкода песика, чесно. :(

п.с. Через повільний вихідний інтернет фотку завантажити не вийшло.

Вірш

2008-12-16T07:09:58Z

Якщо раптом журба твою душу візьме,
Але поряд мене вже не буде.
Ти із сліз намалюй світлий образ весни,
Щоб побачили усмішку люди.

Якщо сонце в цей день ще не вийде з-за хмар,
А дощі поливатимуть землі.
Усміхнись ти ріці, що тече із небес -
Бог так спокій для тебе приземлить.

Якщо сутінки скоро під небом настануть,
Пам'ятай, що то я із тобою.
Твої руки і очі, й уста я цілую...
Ми кохання створили обоє.

15.12.2008

Отаке

2008-11-30T20:48:56Z

1. Напевно, я зрозумів, що таке творча криза. Це не відсутність ідей чи натхнення. Це відсутність ВИРАЖЕННЯ. В голові є - на папері (екрані) немає. Навіть деколи ходжу, і в голові складаються цілі строфи - римовані, ритмовані, навіть деколи розумні :). Але тільки зважуся їх записати - з'являється триклятий Раціо, що починає шукати слова і відповідники, яких в голові ніколи не було! Зникає весь хміст, суть, вірш виходить абсолютно безґлуздим, але частіше взагалі - не виходить. Бо той Раціо не знаходить відповідного слова і ритму. При записуванні на диктофон також вмикається мозок, який логічно все перемішує. А це є неправильно - логіка до творчости не зовсім пристосована, хіба що в частині розумного співставлення слів і змісту. Відповідно - щоб твір не був "графоманський", а містив хоч щось. І так у всьому - і прозі, і поезії.

Хоча є ще й інщий варіант, цілком ймовірний. Я - графоман, і моє графоманське натхнення вичерпалось. Письменник - хтось інший. (Хоча я наполегливо буду продовжувати пробувати писати, така в мене баранська (вперта) натура :)).

2. До речі, про баранів. Крім того, що я овен, то ще й бик за китайським календарем. Тому нахабно нагадую, що наступний рік - мій (та, мені вже буде 24, а тільки-но було 12... :(((). І враховуючи вищевикладене, прошу виявити до мене велику ласку і подарувати на Новий рік лаптоп. Можна Асер.

... ШЮТКА. гиги.

Правда, якщо вже хочете... :)

soldatyk @ 2008-11-24T13:40:00

2008-11-24T11:44:18Z

Коли тебе замало,
Я тихо вию з розпуки.
Мої розплющені очі
Малюють в повітрі звуки.

Десь знову звучить мелодія.
Її я слухаю мовчки.
Почуваюся в ролі злодія,
Почуваюся трішки потовченим.

Коли себе замало,
Я молюся Богові в очі.
Мене ти таким покохала -
Спокійно-сумним тамаґочі.

20.11.2008р.

Продовження

2008-10-02T14:25:53Z

ІІ. Культура і шоу. Бізнес.

Зараз про культуру в Україні не говорить хіба лінивий. Всі стали інтелігентами, причому самі не знають, як те слово пишеться і говориться. Найпоширеніше – інтелЕгенти. Про совковий парадокс "вшивий інтелігент" якось забулося. Але не про них, а про культуру.
Згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови 2003р.в., "Культура – 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії (рівень розвитку суспільства у певну епоху), 2. Освіченість, вихованість. Подальші значення стосуються вужчого поняття слова. Нас насамперед цікавлять ці два. Відштовхуючись від них, можна і зробити порівняння ідеалу та реальности.
На початок дев’яностих років ХХ століття – час, коли Україна взагалі не знала, що з нею робиться і як їй бути – в нас панувала ще радянська культура з українофільськими духовними цінностями. Саме через цю несумісність формується, можна сказати, новий тип української людини - вона якось працює, якось краде, щось слухає (музику), щось читає, щось бачить (наприклад, вистави і кіно). Нічого конкретного. Причому людина сама нічого конкретного видати не може. На сцені – ті самі співаки, безумовно, геніяльні, як Яремчук чи Зінкевич та ін., пісні перероблені до українського звучання (незалежницького). На книжкових полицях – ті самі томики закордонних розумних авторів (дійсно розумних), серед них і геніяльні російські, причому як класики, так і сучасники. Починають висуватися українські модерністи-постмодерністи: Андрухович і все Бу-Ба-Бу, Забужко і іже з ними.
І ось, з якогось дива, всередині дев’яностих виникає ціла плеяда нових виконавців пісень та загалом митців. Досі пам’ятаю появу (тобто не появу, а швидше відродження) коротко стриженої рудої Ірини Білик, молодого веселого Олександра Пономарьова, Віктора Павліка з шикидимом, а ще багато-багато, що як Юрко Юрченко потім пішли в забуття. Юрченко, правда, вернувся як Нечистяк з Юркешу, і то добре.
Потрохи формується українська нова естрада, старі відходять зі сцен концертних залів на сцени барів – все ніби природно. Під час цього всього українські артисти за звичкою питають поради в Росії, бо там скоріше сформувалася своя "еліта", одним словом, як завжди. На екранах і радіо з’являються старші ВВ, молодші Океани, інші гурти. Так доходимо до нового тисячоліття – спокійно, без шуму і крику.
Не пам’ятаю точно, але здається, в 2002 році народжується супердітище Меладзе – "Віа Гра", що потім дасть свої величезні плоди. Створене на зразок російських "поющіх трусов" того часу (було їх досить мало), Віа Гра не стає причиною, але дуже докладається разом з іншими до "зачаття" українського шоу-бізнесу – заробляння бабок на трясінні дупами і цицьками, торгуванні пиками (у випадку чоловічих гуртів). Мінімум голосу, максимум понтів і гламуру – ось основне правило.
Як гриби після дощу, на сценах та екранах виникають абсолютно невартісні "співаки", і так би мовити, "спєвіци". Більш-менш нормальні люди (як-от ті самі ВВ, Вій, Плач Єремії, Мертвий півень, The Вйо, ВУЗВ, Нічлава блюз, Королівські зайці, та ін.) йдуть, можна сказати, у підпілля, або й взагалі зникають. І якщо одні ще утримують звання найкращої рок-групи, то інші забуваються назавжди. Причина одна – неформат. Перші або змиряються зі станом речей і навіть підлаштовуються (як Скрябін, Ані Лорак, Пономарьов), або відходять вбік і займаються доброю справою для душі (як ВВ). Другі займаються не знаю чим і не знаю для чого.
А хто ж на устах у багатомільйонної публіки на кінець 2008 року? Відповідь: без поняття. Бо їх стільки, що не розбереш. І "Шпильки", і якісь "Вилки", "Шоколади", "СМСи", "XSи", капеесеси... Навіть хлопців не видно. Ой, сорі, в нас є "Авіатор" і супер Вася Бондарчук...
Ой. Здається, я дуже про той бізнес почав писати? Треба ще ж про культуру. А де культура? Щось не видно...
Бо за визначенням, культура – це "рівень розвитку суспільства у певну епоху", "освіченість, вихованість". А рівень в нас нічогенький. Думаю, вимірюється сантиметрами – у кого 15, у кого - 25, в кого – 90-60-90, в кого – 100-100-100. Бо чим ще виміряти? Кількістю сторінок виданих книг? Одними андруховичами, матіос, капрановими культуру не зробиш. Слава Богу, вони ще досить добре дихають, навіть іншим помагають, але...
Нещодавно бачив, як на музичному каналі Дмитро Лазуткін читав свої твори, а "мудрий" ведучий щось захотів своє сказати, але вийшло якось не так... Ніби він і придумати не може нічого путнього. А сам той ведучий щось співає. Один з "поющіх"...
Зате що ми маємо? Щодня на різних каналах, на різних радіо тільки і мова про світські вечірки, світських дам і світських чоловіків. І щось мені це слово нагадувало, і я згадав. Можна сказати ще: світські вечірки, домашні вечірки, дикі вечірки... для кожної тварини. Бо весь світ мас-медіа, а отже, на даний час першої влади захоплений у полон саме тими "світськими", що не продукують культуру. Культура – то книжкові полиці, але тільки якісь одиниці їх, бо там теж або світські Casual’и, або недобре зроблена порнуха і чорнуха (це теж можна подати як культуру, якщо зроблено з душею), або штамповані детективи, або "розкриті світові таємниці", або також штамповане фентезі.
"Освіченість, вихованість" – це стосується насамперед нашого покоління як творця недалекого майбутнього, а також покоління наших дітей – творця майбутнього після нас (або на нашу старість). Тому треба думати, що даємо собі і свої дітям. Коли на теперішній "Фабриці зірок-2" (яка назва!) одній дівчині кажуть, що вона буде виступати з групою "НікіТа", то ця дівчина аж стрибає від щастя. Питання: з якого дива? Хто такі ті "НікіТа"? Черговий гурт одно продюсера, що співати не вміє і... має багато-багато пісень – десь дві. Принаймні їх я бачив. Обидві – з глибоким змістом і великим бюстом.
Спитаєте, звідки я це все знаю? Бо вмикаю телевізор, рідше – радіо. І не знати – неможливо. Перемикаючи канали, бачу одне і те саме, навіть під час блоку новин, ніби-"інтелектуальних" програм. Про музичні канали взагалі нема мови. Вказаний епізод я побачив рівно за ті дві-три хвилини, які я дивився "Новий" канал. А на М1 бачив кліп Аліни Гросу "Беспредел". Це вже і є наше наступне покоління. Коли дитина позбавлена дитинства – це жорстокість батьків. Коли країна позбавлена можливості добре тих дітей виховувати – це божевілля. А якщо батьки і майбутні батьки виховують своїх дітей на алінах гросу, нєангєлах, королях, плюс безмежна кількість "філосовських" серіалів – як мила, так і детективів зі стрілялками, фільмів, яких вже немає без вбивств та сексу, то діти дітьми не є.
Безґлуздя нашої країни досягає небачених меж, бо ті, хто мав би культуру продукувати, забувають про її суть. Минулого року на Таврійських іграх одна співоча компанія мало не оргію влаштувала, не пам’ятаючи, що її бачать тисячі людей посеред дня – коли діти до 18 все бачать. На питання, чому вони таке зробили, співаки відповіли, що "зараз діти і не таке знають". Ті, хто культуру продукує, тішаться своїми виданими книгами, піснями, картинами, п’єсами і мовчать. Більше творити не можуть – воно не робиться на раз-два, тим більше, коли немає грошей.
А гроші з якогось дива є у тих, хто поняття зеленого не має, що таке акорд, три четвертих, палітра, полотно, трагікомедія. Зате вони аси в рахуванні бабла, завдяки якому і створюють невідоме для себе – фарс.
Пройшло багато політичних, сексуальних, культурних революцій. Люди не навчилися жити для себе і інших. Не навчилися брати з тих революцій найкраще. Бо з політичних революцій можна брати те, що демократія деколи може замінюватися авторитаризмом заради порядку і навпаки, з сексуальних – що не можна примусово забороняти сексуальний потяг. Натомість нами політично переймається глобалізація з їжею макдональдсів, продажем власної землі, сексуально – не просто дозвіл, а заохочення до розбещености в десять років, куріння і пиятики в вісім років.
І знову новини, що школяр застрелив іншого, а школярку зґвалтували посеред центральної вулиці, політики розкрадають гроші, приготовані для бідних людей після потопів, а в якогось відомого ведучого бородавка на носі. Воно нам треба?
Диктатура безґлуздя – прямий наслідок нашої української "демократії", тобто свавілля. Ми самі щодня дозволяємо і поширюємо цю інфекцію, що обов’язково призведе до нових політичних та культурних революцій. Але чи візьмемо ми з них щось добре? Чи будемо казати, що одиниці божевільні, а ми всі здорові? Вода ж отруйна...

02.10.2008

Також на ХайВеї

Стаття

2008-09-30T21:34:24Z

ДИКТАТУРА БЕЗҐЛУЗДЯ

"... і тоді пили всі ту отруйну воду, і божеволіли, а один чоловік не божеволів, бо пив свою, чисту воду. А всі казали, що він – божевільний, а вони – здорові. Тоді вилив він свою воду і випив отруйну, і збожеволів..."

І. Політика і триндіння

Чому викладаю політику першою, думаю, зрозуміло. Вона в нас всім керує. А якщо нічим не керує – то це і є дурість. На даний момент про політику в нас знають всі, але ніхто не може точно сказати, що ж в ній робиться. З 24 серпня 1991 року по осінь 2004 року був впевнений поступ України до олігархії. Від неї, за Арістотелем, можна би було спуститися все нижче і нижче – до тиранії, згодом – підйом до аристократії. Але не так сталось, як гадалось. Відомі події Помаранчевої революції зробили зміни не тільки у всіх українцях (бо позитивні зміни таки настали), але й у державній системі управління.
Після сімдесяти років керівництва кухарок до влади прийшли вчителі історії, економісти-банкіри і прості триндюки, причому останніх – найбільше. Триндіти люблять всі і завжди, причому це називають "публічністю". Не триндиш – не публічна людина, не "демократичний". А що таке управління державою і що таке взагалі "держава" – то справа десята.
З запалом піонера-початківця новий Президент взявся організовувати "українську народну" Україну, але виявилося, що найбільше розкидається словами саме він. Через роки (а вже майже чотири) вже ніхто не зважає на жодне слово Гаранта. Бо на то він і Гарант, щоб за словами не слідкувати. Він просто Гарантує. Про бандитів – то таке, бо сказане було в стані афекту, для трохи затурканих людей – вже не хвилює. Але дещо він сказав міжнародній спільноті – а вона все-таки чогось вартує. А саме – що вивчить англійську мову до кінця 2005 року. Здається, вже 2008 закінчується...
З минулими подіями – звільненнями-призначеннями Тимошенко і Януковича на прем’єра – теж пройшли. З ким не буває? Ну, затемнення, не та карта лягла. Але вирішив Президент на останній рік свого першого (як сам думає) терміну відзначитись. І, нарешті, об’єднати країну під декількома гаслами – "Не віддамо Грузію і Крим агресорам", "Не віддамо президентське крісло зрадниці-Тимошенко". І пішло-поїхало...
Апогей дій – в США. Треба ж комусь пожалітись? Тоді краще друзям-емігрантам, бо вони далеко, не в курсі подій. А державне управління і безпека, плюс обіцянки-цяцянки – самі якось справляться.
Щоправда, виникає одне логічне запитання: якщо президент якоїсь країни говорить іншій, що його прем’єр-міністр – зрадниця, що ніхто його, бідного, в країні слухати не хоче і всі погані... то хто насправді зрадник і поганий? Чи це як, старшина йде в ногу, а рота не в ногу? І навіть це було б прийнятно в нас, в Україні нашій бідній, але говорити на весь світ про СВІЙ уряд, СВОЮ країну – це безпечно? Тепер будь-хто, не тільки російські "друзі", а кожна з двохсот з лишком країн може бути впевненою, що в Україні влада розрізнена, є усобиці, а отже – напад будь-якої хвилини буде несподіваним і успішним. Багато людей знає, хто саме і що робить в Польщі і хто не подобається Качинському чи Туску? Чи зчиняють ґвалт президенти з того, що разом голосують різні партії Німеччини, Австрії, Італії? Ні.
Тому що внутрішні проблеми – це внутрішні проблеми. Сміття з хати не виносять. Хоча, якщо вірити колишньому кумові Віктора Андрійовича, то в Президента – дві хати. От він до другої і поїхав...
А в першій – своє. Куди не глянь – жах. Корупцію так побороли, що потім догнали і ще раз побороли. На жодному рівні влади ніхто не знає, кому підкорядкований/що робити/що за це буде/що буде, якщо нічого не робити. А Голова Верховної Ради далі з трибуни анекдоти розказує.
Партія нашого чільника не знає, куди дітись. Бо так вже сталось: наказ відданий, треба виконувати. А як - Віктор Андрійович не сказали. Тому "Наша Україна" з коаліції сама вийшла і сама ж до неї запрошує. Це як анекдот:
Покурив наркоман і зайшов у під’їзд, подзвонив у двері. Відкрила бабуся. Дивиться на нього. А він на неї. Вона – на нього, він – на неї. Дивиться на неї, дивиться і говорить: "Ну заходь, бабусю, якщо прийшла".

Так що вся партія подружилася з Черновецьким остаточно. Причому тут триндіння вже професійне. І особи – показові. Парубій, якого не розбереш, Зварич, який з дипломом, Ляпіна, яка Ляпіна, Костенко, який Рух об’єднав, і Григорович, яка єдина ще вірить, що 2004 року прийшов наш месія. Єдиний, хто не вписується – Кириленко. Але йому напевно пороблено.
Безґлуздя даної ситуації не втому, що вона є, а в тому, що керівництво держави реально опинилося у недалеких і знахабнілих людей. Не бачачи далі за свій ніс, вони ладні Україну вкинути у вир дійсно страшних подій – ситуація з Кримом і Росією в обмін на другий термін, або просто нова революція, але справжня, з кров’ю (бо дочекаються-таки).
І спостерігаючи за недолугістю керівництва, люди всіх мастей продовжують красти, давати хабарі, при цьому абсолютно не замислюючись над мораллю, бо вона і так вже практично зникла. По всій Україні розпродують задарма землі і будинки, і навіть просто надра, скоро повітря почнуть.
Залишається тільки одне – вірити, що Бог милосердний, і ту бідну країну таки спасе. Безґлуздя вже косить наші ряди масово. Політичні божевільні вже гасають по державних будівлях, скоро можуть вийти на вулицю. Бережіться!

30.09.2008</lj>

Також на ХайВеї